Початок XXl століття позначений напружним пошуком нового світорозуміння та перспектив розвитку компетентної особистості, спроможної створити свій життєвий проєкт, відповідально ставитися до свого життя. Сучасний випускник закладу позашкільної освіти повинен осмислено діяти в ситуації життєвого вибору, грамотно ставити мету і досягати її, діяти продуктивно в освітній, професійній та життєвій сферах напрямів. "Людина народжена не для того, щоб бути весь час щасливою – це неможливо. Вона народжена, щоб бути Людиною. Потрібно вступати в життя так, як ідуть в бій: хоробро і підготовлено" (Едмунд Берк). Завдання закладів позашкільної освіти полягає в тому, щоб допомогти кожній молодій людині усвідомити сенс свого життя, визначити його орієнтири. Виховання і освіта особистості мають забезпечити здатність і готовність особистості зробити і гідно реалізувати свій життєвий і соціальний вибір, нести за нього відповідальність. Дитина має бути здатна і готова до конструктивного досягнення успішної життєдіяльності в мінливих суспільно-економічних умовах, самостійного і свідомого вирішення. Постає необхідність у життєвій компетентності особистості, її здатності успішно розв’язувати власні життєві проблеми, брати продуктивну участь у розв’язанні суспільних проблем. Життєва компетентність – це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання життєвих завдань. Життєва компетентність передбачає свідоме і несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей, вона пов’язана з самовдосконаленням людини. Соціальний підхід визначає життєву компетентність особистості як умову, необхідну для дотримання ними існуючих у суспільстві норм, прав та цінностей. Психологічний підхід визначає життєву компетентність людини як розвинену здатність до самореалізації найважливіших фізичних, психічних та духовних якостей. Можна виділити ряд функцій життєвої компетентності особистості, до яких належать такі: захисна – розвинена життєва компетентність захищає від життєвих ризиків і невдач (попереджає негативні події, допомагає пережити їх в разі настання), дає змогу адаптуватися до соціального середовища, складної ситуації життя. Життєпізнання і самопізнання. Думки різних людей, різних часів, а говорять про одне й і те ж, а саме: 1) про вміння жити разом; 2) вміння вчитися; 3) вміння діяти; 4) вміння жити взагалі. Це і є ,,чотири стовпи” в освіті, які визначають основні напрями компетентнісного підходу до навчання та виховання. Завдання сучасної освіти – навчити жити. Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне життя, здатну до самовизначення. Вихованці, які раніше озброювались лише системою знань, умінь і навичок, нині повинні бути підготовлені до життєдіяльності, здатні активно і творчо працювати, діяти, саморозвиватися та вдосконалюватися інтелектуально, морально і фізично. Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, молода людина повинна володіти такими якостями: (знати своє життєве кредо, мати ціль у житті; (орієнтуватись у системі найрізноманітніших цінностей; (здійснювати відповідальний життєвий вибір; (самостійно і критично мислити; (усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані; (грамотно працювати з інформацією; (бути здатною генерувати нові ідеї, творчо мислити; (бути комунікабельною, контактною у різних соціальних групах; (вміти самостійно працювати над розвитком духовності та інтелекту; (бути конкурентоздатною в суспільстві з ринковою економікою; (приймати рішення і нести відповідальність за їх реалізацію. Таким чином, життєва компетентність дітей – основа розвитку особистості. Досягнення людиною життєвого успіху є однією з найважливіших проблем, які постали перед людством у XXI столітті. А успішність людини, як показує досвід, залежить від її компетентності.